Про печію та шлунково-стравохідний рефлюкс

Печія, класичний опік, який ми час від часу відчуваємо, є симптомом через подразнення слизової оболонки стравоходу через рефлюкс вмісту шлункової кислоти в стравоході. Печія є частою скаргою у пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою.

Печія також відчувається як больове відчуття, розташоване ретростернально, що може дратувати верхню частину горла, нижню щелепу.

Хронічний рефлюкс шлункової кислоти також корелює з появою кашлю або навіть симптомів, схожих на астму. Хоча іноді у пацієнтів може скластися враження, що проблема має серцеве походження, це помилкове відчуття.

Хвороба печія є виключно гастроентерологічною проблемою, і навіть якщо почуття дискомфорту може бути локалізоване на більшій площі, від цього часу страждає не серце. Під час ковтання миска для їжі виштовхується з рота в шлунок. Він перетинає екзофаг, м'язово-волокнисту структуру просвіту, роль якої полягає у транспорті.

Стравохід ефективно не бере участь у травленні, він не перетравлює травні соки та ферменти, а лише слиз, який полегшує ковзання їжі.

На дистальному кінці стравохід має нижній сфінктер стравоходу (так званий гастроезофагеальний сфінктер або стравохідний сфінктер), м'язову структуру, яка відіграє роль щільного закриття стравоходу зі шлунком, щоб уникнути кислотного рефлюксу.

Травний шлунковий сік дуже багатий на кислоту та ферменти, які розкладають поживні речовини з їжі до частинок, які можуть бути поглинені та використані організмом. Слизова шлунка має деякі засоби для захисту від цієї дуже низької кислотності, але слизова оболонка стравоходу набагато чутливіша.

Єдиний спосіб захистити стравохід від кислотності шлунка – стравохідний сфінктер.

Наявність миски для їжі у стравоході стимулює перистальтичні рухи, які приведуть їжу до шлунка. Перистальтика також є стимулом, який керуватиме відкриттям сфінктера, дозволяючи чаші проходити далі. Відразу ж сфінктер закривається, запобігаючи кислотному рефлюксу в стравоході.

Його закриття також посилюється дією м'язових волокон, які залишають діафрагму. Зв'язок між сфінктером і діафрагмою нормальний, зважаючи на те, що стравохід на своєму шляху до шлунка перетинає діафрагму, м'язово-волокнисту структуру, що відокремлює грудну порожнину від черевної порожнини.

Будь-яка зміна тонусу сфінктера або навіть дуже часто відкриття - фактор, що стимулює кислотний рефлюкс і симптоми. Шлункова кислота є дуже дратівливою речовиною для стравоходу, його слизова оболонка використовується при набагато більших значеннях pH, ніж шлункова кислота.

Кислота не тільки дратує стравохід, але може спричинити появу виразок, структур стравоходу.

Якщо агресія є частою, слизова оболонка стравоходу намагається захистити і змінити свій епітелій. Процес називається епітеліальною метаплазією і є основою для появи так званого стравоходу Барретта, передракового стану.

Фахівці цінують, що у більшості дорослих та значного відсотка дітей у якийсь момент їхнього життя буває печія. Наприклад, у Сполучених Штатах понад 60 мільйонів людей страждають на загрудинні опіки не рідше одного разу на місяць. Незважаючи на те, що опіки дуже бентежать, вони не спричиняють серйозних проблем зі здоров'ям.

Печія виникає у будь-якому віці, але частіше зустрічається після 40 років. Це відбувається в обох статей з однаковою частотою, але його довгострокові ускладнення найчастіше зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок. Однак, навіть якщо в більшості випадків печія є доброякісною, слід досліджувати часті симптоми та рецидиви.

Печія є найпоширенішою ознакою гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). Без лікування BRGE може ускладнитися езофагітом, виразковою хворобою, хронічним захворюванням легень, хрипотою, стравоходом Барретта і навіть раком стравоходу.